Як побороти перфекціонізм і забезпечити баланс у житті

Автор статті

Сотніченко Анастасія

Автор статті

Сотніченко Анастасія

...розгорнути

Терапія з Анастасією допоможе вам пропрацювати травмуючі події в минулому, адаптуватися до нових умов життя, пережити горе та втрату, налагодити стосунки в родині, побудувати особисті кордони. Працює в методі схема-терапії, когнітивно-поведінкової, діалектично-поведінкової та психодинамічної терапії. Анастасія працює з дорослими клієнтами. Консультує клієнтів ЛГБТ+, людей з інвалідністю та молодих мам, HR/коучинг. Психотерапія з нею — унікальна, бо спеціалістка використовує гумор у роботі, хвалить за прогрес, задає домашні завдання, допомагає створити мережу опор у повсякденному житті та фокусується на глибинних переживаннях клієнта.

Сторінка фахівця

Щоб побороти перфекціонізм, треба з’ясувати, звідки та як він зазвичай формується. У кожного з нас різне життя та життєві історії, але, як правило, люди, що мають перфекціонізм, відчували в дитинстві, що їх не приймають батьки/опікуни/інші важливі дорослі. Таким дітям часто вказували, що вони зробили недостатньо, говорили, що треба краще; наголошували на неуспіхах, успіхи ігнорувались; карали за те, що дитина робить “неправильно” тощо.

Що емоційно відчуває дитина? Неприйняття. Формується усвідомлення: “Щоб мене любили, я маю бути найкращим. Я не маю права на помилку.” Коли дитина регулярно стикається з поведінкою, що була зазначена вище, на її особистості, як на глині, формується такий собі “відбиток” цих слів. Дитина виростає, але цей відбиток перетворюється з часом на злий внутрішній голос, що говорить: “Вище, сильніше, краще, спритніше, більше! Інакше ти не достойний любові”. Щоб захиститись від цього голосу, заглушити його, людина намагається бути кращою версією себе, багато працює, страждає від невдач. Але вона не буває насправді задоволена собою.

Коли щось не виходить, вона знову чує той голос, який наче хоче для неї добра, щоб людина стала кращою версією себе. Тобто основна мотивація того голосу гарна: реалізованих людей люблять інші, та й успіх у житті ніколи не завадить.

Але способи, якими цей голос змушує досягати успіху, безперечно, некоректні, а іноді й жорстокі.

Якщо повернутись до дитячого досвіду, які стратегія краще, на вашу думку, спрацює для того, щоб дитина йшла в життя впевненою та щасливою? Стратегія “Ти робиш недостатньо, старайся краще!” чи стратегія “У тебе гарно виходить, якщо ти потребуватимеш допомоги, тільки скажи. Я поряд”. Звісно, ми усвідомлюємо, що другий метод дає дитині насправді більше впевненості, адже вона знає, що навіть її неуспіх не змусить дорослого відмовитись від неї.

Щоб впоратись із перфекціонізмом, необхідно подолати внутрішні послання, що вас критикують. Першим кроком є формування адекватної альтернативи, що відповідатиме дійсності. Цій альтернативній думці ви маєте довіряти, але ось кілька запропонованих: “Я уже виріс, я можу не робити все ідеально, бо ця поведінка впливає негативно на різні сфери мого життя, я занадто втомлююсь, стаю дратівливим, кривджу близьких людей”, “Я можу не робити все ідеально: навіть роблячи щось неідеально, я не лишусь сам. Є люди, що люблять мене попри все. Наприклад…”, “Помилки є частиною досвіду. Мені непотрібно визнання інших людей, адже я сам себе визнаю та приймаю” тощо.

Одним з важливих кроків для подолання перфекціонізму є формування опори на себе. Станьте для себе тим другом, що завжди підтримує, турбується. Коли вам захочеться применшити свої успіхи чи розкритикувати себе, варто послати собі такі слова, що ви послали б найліпшому другові, що скоїв помилку чи щось не встиг. Чи були б ви до друга такі ж жорстокі та нетерпимі? Навряд. Тож і до себе ставтесь із любов’ю.

Важливо сформувати культуру самоприйняття та само турботи. Станьте для себе опорою, що не кривдить, а любить та приймає. Це непросто, але можливо. Успіхів вам на цьому шляху!