Розуміння і керування емоціями Емоційний інтелект

Світ емоцій дуже різноманітний. Щохвилини людина проживає якусь емоцію. Іноді вони досить зрозумілі та приємні, іноді їх багато, іноді їх інтенсивність дуже висока, іноді вир емоцій настільки сильний, що людина може вибрати відсторонитися та не проживати емоції. 

Емоції зароджуються в тілі людини і спершу ми відчуваємо щось тілесно, а потім вже можемо назвати емоцію і зрозуміти її. Світ емоцій – це ніби окрема країна зі своїми правилами та наповненням. Тож давайте розберемось, що це за світ та за якими законами він існує.

Здорова людина народжується з можливістю відчувати всі базові емоції. Різні дослідники виділяють різну кількість базових емоцій, тобто таких, які притаманні всім людям, не залежно від їх культурних відмінностей.

Наприклад, П.Екман виділяє 7 базових емоцій:

• інтерес

• радість;

• здивування;

• сум;

• гнів;

• страх;

• презирство.

К. Ізард додає до цього списку ще одну емоцію – сором.

Якщо розглядати маленьку дитину, то вона, як вже було зазначено вище, від народження має здатність відчувати всі базові емоції. Але саме з першого списку. Сором дитина навчається відчувати в суспільстві, так само як відданість, гуманізм, співчуття, подяку. Тому все ж таки, давайте спиратись на список з 7 базових емоцій.

Чому ж важливо вміти розрізняти та усвідомлювати свої емоції? Чому важливо вміти їх проживати? Чи можливо насправді ними керувати?

Давайте спробуємо з цим розібратись.

Отже, інтерес. Його завдання допомогти людині вивчати цей світ. Розпочинається цей процес ще коли дитина розвивається в утробі матері, триває після народження та стає надзвичайно важливим та актуальним процесом в період з приблизно 1,5 року до 3 років. У цей період важливо надати дитині можливість максимально досліджувати навколишній світ та себе, обмежуючи її тільки в тому, що може зашкодити. Тобто створити максимально «сприятливе» середовище, де дитина може мацати, пробувати на смак, крутити усе, до чого може дотягнутись. Це не просте завдання для батьків – створити таке безпечне та насичене середовище, але це надзвичайно важливо для розвитку дитини. Якщо в дитини є можливість вільно рухатись у визначеному безпечному просторі та досліджувати його, поступово дитина починає обирати саме те, що їй цікаво. І таким чином, закріплює важливий патерн поведінки – досліджувати світ цікаво та безпечно. У майбутньому це дозволить дорослій людині обирати професію, хобі, їжу, яка підходить саме цій людині і сприяє її розвитку та здоровʼю. А отже, допоможе людині жити наповненим та цікавим життям, частіше відчувати щастя.

Друга емоція - радість. Ця емоція допомагає людині зрозуміти, що їй подобається, що приносить задоволення, що хочеться ще повторювати. Якщо ми повернемось до дитини, то у немовляти прояв радості є дуже відчутним, його дуже легко помітити. Якщо дитині подобається як її взяли на руки, подобається смак грудного молока або суміші, подобається, коли її колихають та посміхаються їй, то це буде дуже помітним. З часом, дитина навчається проявляти радість все більш різноманітно  –  сміятись, видавати якісь цікаві звуки, кричати. І на цьому етапі є дуже важливим не забороняти дитині виявляти свої емоції саме таким чином, як це відбувається. І водночас дитині може не подобатись як її тримають на ручках або може не хотіти лежати в ліжечку чи у візочку. Тоді її невдоволення також буде яскраво помітно у вигляді плачу, бо інакше вона ще не вміє проявити своє невдоволення. З часом діти навчаються, що є моменти, коли можна покричати від радості, голосно сміятись та виявляти свою радість та задоволення без обмежень. А є ситуації, коли варто порадіти тихо. Навчати їх цьому важливо з позиції добра та розуміння але не сорому, гніву чи невдоволення. Прикладом першого типу навчання може бути ситуація в пісочниці, коли дитина хоче розкидати пісок, а дорослі вчать, щоб вона набирала його і насипала, наприклад, у відерце. Таким чином ми не перериваємо у дитини задоволення від взаємодії з піском, але скеровуємо її дії таким чином, щоб вона не шкодила іншим діткам. Прикладом другого типу може бути присоромлення дитини, що вона не вихована і не знає, що не можна так робити, спонукати дитину не кидати пісок. Таким чином ми перериваємо взаємодію дитини і в майбутньому доросла людина може боятись робити те, що їй доставляє радість.

Наступна емоція - здивування.

Воно виникає у людини у відповідь на щось нове. Ця емоція є дуже швидкою за часом проживання та призводить до появи якоїсь нової емоції. Наприклад, дитина, яка народжується, дивується, що в цьому новому для неї світі дуже яскраве світло. Це може викликати у неї радість або роздратування. У більш дорослому віці, коли людина вже має досить багато різноманітного досвіду та вражень, здивування може допомогти по-новому подивитись на ситуацію, переосмислити її та здобути новий досвід у проживанні вже знайомої ситуації або емоції. Це формує гнучкість психіки та адаптацію до умов, що змінюються і є дуже важливою емоцією.

Хочеш отримати індивідуальну консультацію психотерапевта?Пройди тест, який допоможе підібрати спеціаліста саме під твій запит, і запишись на консультацію

Пройти тест

Наступні емоції вважаються умовно негативними, бо їх проживання викликає неприємні відчуття. Але при цьому не можна сказати, що є хороші чи погані емоції, бо кожна з цих умовно негативних емоцій має важливу функцію і їх ігнорування може вплинути на здоров'я.

Сум виникає, коли людина не може отримати те, що доставляє їй задоволення, або людина це щось втрачає. Сум вказує на цінність чогось в житті людини та допомагає орієнтуватись, чи готова людина продовжувати шукати можливості для отримання того, що їй приносить задоволення, чи ціна занадто велика і необхідно шукати щось інше. Наприклад, маленька дитина може засмутитись, що мама не тримає її на руках весь час, а іноді вкладає у ліжечко або дає ще комусь на ручки. Тому дитина може сумувати і проявляти це знову ж таки криком. Але якщо вона не залишається сам на сам з цим досвідом, а поступово починає розуміти, що якщо її поклали в візочок, то скоро вона опиниться на вулиці, де є багато чого цікавого, або навколо неї зʼявляться іграшки, які видають кумедні звуки. Таким чином, дитина розширює свій досвід. Важливо, щоб цей досвід був прийнятним, бо одна справа погодитись бути в ліжечку чи візочку 5 хвилин, а інша - пів дня. Для новонародженої дитини навіть хвилина може бути травмуючою. Чим меншою є дитина, тим більше їй потрібно уваги та допомоги в проживанні неприємних емоцій. І якщо значущий дорослий, який знаходиться поруч з дитиною, відчуває межу можливостей дитини і вчасно реагує на прояви суму, то поступово, дитина навчається проживати все більший обʼєм негативної емоції і розуміє, що з часом вона минає і змінюється на іншу.

Також, чим молодша дитина, тим легше її скерувати на іншу емоцію - знову ж таки, за допомогою здивування. Наприклад, дитину вкладають у ліжечко і показують яскраву іграшку, дитина дивується іграшці та далі відчуває радість від мацання іграшки, або звуку, який вона видає.

Існує думка, що для дитини важливим є саме поступове навчання, тому що навіть якщо в неї щось забирають, їй дають щось на заміну. Тоді сум від втрати буде відчуватись більш переносимо і в дорослому віці людині буде легше адаптуватись до неминучих ситуацій втрати чогось і легше буде шукати те, чим можна це замінити, або змиритись з тим, що відновити це неможливо.

Наступна дуже цікава емоція - гнів. Гнів виникає у відповідь на неможливість отримати щось потрібне людині, на перешкоди на шляху до задоволення або на порушення кордонів людини. Мабуть, найпоширеніший міф, щодо гніву, або злості це фраза «гніватись - погано». Досить часто можна почути маніпулятивний вислів від батьків або значущих дорослих про те, що гарні хлопчики чи дівчата не гніваються, не проявляють злість. Ця заборона, з одного боку, робити дитину зручною та мало помітною, а з іншого боку, не дає можливість відмовитись від того, що шкодить дитині, або обмежує її на шляху до отримання того, що для неї важливо.

У дорослому віці це може призвести до того, що людина не може сказати «ні», не може визначитись що для неї важливо і обрати свій шлях розвитку. Така людина в більшості ситуацій буде досить зручною для суспільства, але майже завжди нещаслива у своєму житті. Діти, яких ростили із забороною на гнів, навчаються толерувати те, що їм не подобається і проявляти злість лише тоді, коли її рівень вже дуже високий і такий прояв є руйнівним. Наприклад, людина довго терпить ставлення, яке їй не подобається в стосунках, бо її вчили, що гарна людина не злиться. А потім буквально руйнує іншу людину, яка знаходиться поруч виром почуттів, які накопичувались певний час. Це не дає можливість будувати здорові та щасливі стосунки. Саме тому важливо навчати дитину з маленького віку відчувати та проживати злість. І це нормально. Так буває і дитина має право бути невдоволеною. Важливо навчати дитину, що іноді трапляються ситуації, в яких неможливо задовольнити свою потребу чи бажання саме зараз, або взагалі неможливо. Наприклад, дитині може подобатись виривати волосся у мами, коли мама тримає її на руках. Але це робить боляче мамі. І якщо дитина буде це робити, то мама покладе дитину у ліжко. Якщо це зробити одразу, а не спочатку сміятись у відповідь на це, стимулюючи дитину продовжувати, дитина зрозуміє, що так робити не варто. А потребу в тактильних відчуттях, можна задовольнити за допомогою мʼякої іграшки чи розвивального коврика. Таким чином буде легше впоратись із проживанням злості від того, що не можна продовжувати виривати волосся і потрібно переключитись на щось інше.

Ще один дуже важливий та частий приклад прояву злості у дитини - це дитяча істерика, коли в магазині батьки не дозволяють купити якусь іграшку, яка сподобалась дитині. Досить часто, батьки просто хочуть, щоб дитина перестала кричати та погодилась з тим, що іграшку не куплять. Але зробити це не так просто, як здається на перший погляд. Тому важливо допомагати дитині прожити цю злість на те, що вона не отримає іграшку зараз. Коли дитина починає чути тих, хто поруч (бо часто, коли починається істерика, дитина не здатна якийсь час чути будь-які, навіть найрозумніші аргументи), важливо присісти до дитини на рівень її очей і спробувати її підтримати. Наприклад, сказати, що ця іграшка дійсно дуже класна, але зараз ми запланували купити тільки продукти. Але ми зможемо купити її пізніше, або витратимо ці гроші на катання на атракціонах. Тобто важливо показати дитині, що ми розуміємо її бажання або потребу, що ми щиро співчуваємо тому, що зараз це не можливо задовольнити.

Це дасть дитині розуміння та відчуття того, що вона не сама зі своєю втратою, а рішення можна знайти в будь-якій ситуації. Тоді дорослій людині буде не важко проявляти злість в адекватному обʼємі або відкладати задоволення своєї потреби.

Страх. Це наступна емоція. Вона захищає людину від впливу чогось негативного, зберігає життя. Перший раз, коли дитина може відчути страх - це народження у новий, невідомий світ. Дитина не знає, що її тут очікує. Важливо допомогти дитині прожити його - в обіймах мами, на її тілі, відчуваючи знайомий запах та голос. Тоді дитина відчує, що в цьому світі є щось, що ніби зʼєднує її з тим минулим світом. Це допоможе поступово адаптуватись у новому світі і почати відчувати радість від взаємодії. Адекватна взаємодія зі своїм страхом, дає дорослій людині діяти відповідно до того, що з нею відбувається та не наражати себе на небезпеку. Це дає можливість людині справлятись з тим рівнем страху, з яким вдається впоратись та уникати дуже стресових та страшних ситуацій.

Наступна емоція  - презирство, або огида. Це важлива емоція, яка допомагає людині не взаємодіяти з тим, що їй неприємно. Огида убезпечує життя людини, не даючи їй взаємодіяти з чимось потенційно небезпечним: зіпсованими продуктами, людиною, яка поводиться неприємно. Цей поріг чутливості у кожної людини різний. І важливо поважати його у дитини, показуючи їй, що це нормально відчувати огиду від чогось. Таким чином, ми допоможемо дитині сформувати і усвідомити свій рівень чутливості до навколишнього світу, що дозволить дорослій людині убезпечувати себе від того, що є для неї потенційно небезпечним.

Якщо ж сварити дитину за те, що нам здається абсолютно нормальним та соромити її за неможливість контактувати з чимось, ми можемо порушити її чутливість. У майбутньому це може призвести до того, що людина буде не в змозі відмовитись від того, що її руйнує.

Отже, ми розглянули всі базові емоції, які притаманні будь-якій здоровій людині від народження. Ця тема є дуже розлогою, але і дуже важливою. Знання себе, своїх емоцій і вміння ними керувати формує можливість жити щасливим та наповненим життям.

Автор - Гайсьонок Наталія

Практикуючий психотерапевт pleso

Наталія — це та психотерапевтка, яка допоможе вам подолати емоційну заплутаність та залежність, пережити перервану вагітність чи втрату дитини, налагодити стосунки з партнером, полегшити досвід вагітності та батьківства. Працює в методах гештальт-терапії, інтегративної та позитивної психотерапії, арт-терапії, консультує клієнтів із залежністю, людей з інвалідністю, вагітних та молодих мам, літніх людей. Терапія з нею — унікальна, бо спеціалістка модерує розмову, міксує різні методи психотерапії, використовує метафори в роботі, допомагає по-новому поглянути на проблему та фокусує увагу на глибинних переживаннях. Також Наталія проводить сеанси парної терапії, де ви можете розв'язати проблеми батьківства, вагітності, стосунків на відстані та будування особистих кордонів. Консультує пари, де партнер брав участь у бойових діях.

Придбати сеанс