Самооцінка та самоцінність

Самоцінність — це система відносин із самим собою, яка передбачає безумовне прийняття себе таким, яким ти є. Самоцінність можна назвати синонімом любові до себе. Вона формується в людині на ранніх етапах життя батьками або іншими значущими дорослими, які ставляться до дитини, як до цілісної особистості, яка заслуговує на повагу просто тому, що вона є.

 Коротше кажучи, самоцінність — це базовий гардероб здорової психіки, наша зовнішня оболонка комунікації зі світом. Від неї залежить, наскільки нам комфортно і приємно у власному житті. Вона проявляється у щоденній поведінці. Чим гірше у людини справи з самоцінністю, тим менше вона розуміє, хто вона і що їй по-справжньому потрібно від життя і себе. 

Самоцінність взагалі не передбачає оцінювання. Якщо ви цінуєте себе, то не будете порівнювати себе ні з ким, бо ви приймаєте і поважаєте себе будь-яким і повністю. Самоцінність не залежить від зовнішніх факторів і обставин. 

Самооцінка — протилежна система.

Це те, як ви оцінюєте себе, свої здібності, своє місце серед інших. На самооцінку якраз можуть впливати різні фактори: ставлення оточуючих, особисті переконання, статус, компетентність. І тут якраз є місце порівнянню: відмінно, добре, задовільно. 

Самоцінність дозволяє людині чути себе, свої бажання, потреби і орієнтуватися у своєму житті саме на них. Така людина не чекає підтвердження від світу, що з нею все в порядку. Самооцінка формується у дитини в процесі її розвитку та в комунікації з батьками та найближчим оточенням. Що вони казали? Були ці слова схвальними чи засуджуючими? Усе це впливає на формування самооцінки. По суті, у дитини виникає залежність від думки батьків. І потім, ставши дорослими, ми автоматично та несвідомо перекладаємо цю залежність на будь-яке спілкування. При цьому відчуваємо колосальний дискомфорт і виснаження від нескінченних думок: "А що подумають?", "А що скажуть?", "А чи не засудять?"  У таких думках може бути приховано ще й бажання компенсувати свої дефіцити: людина прагне бути гарною, правильною та ідеальною тільки для того, щоб близькі її любили, цінували та звертали увагу.

Якщо для дитини впізнавати себе через іншого – це процес пізнання себе, то для дорослого, у якого продовжується залежність від думки оточуючих, це вже нездорова історія, в якій сформовані помилкові судження про себе,які заважають якісно та щасливо жити. І з цим якраз варто розбиратися, щоб побудувати здорову самооцінку, емоційно відокремитися від батьків і будувати своє життя, спираючись уже на свої знання про себе. 

Автор - Алексюк Олександра

Практикуючий психотерапевт pleso

Практика Олександри охоплює різноманітні аспекти життя: роботу із сімейними парами, подолання тривожності, покращення дитячо-батьківських стосунків, формування особистих кордонів, інтимні стосунки, допомогу в пошуку себе, розвиток сексуальності, аб’юзивні стосунки та багато інших аспектів, включно з роботою з переміщеними особами та тривогою. Працює в методах арт-терапії, екзистенційного аналізу та логотерапії, позитивної психотерапії та транзактного аналізу. Консультує також ЛГБТ+ клієнтів, вагітних та молодих мам, HR (коучінг). У роботі вона співпрацює з психіатрами, міксує різні методи психотерапії, допомагає створити мережу опор у повсякденному житті, спонукає до самостійного пошуку рішення та багато уваги приділяє темі дитинства. Також Олександра проводить парну терапію (у тому числі для ЛГБТ пар), де допомагає розв’язати проблеми з конфліктами, комунікацією, розладами в інтимному житті, стосунками на відстані та особистими кордонами.

Придбати сеанс